Короб Антон
December 7 at 6:53 PM ·
https://www.facebook.com/photo?fbid=977794692949894&set=pcb.[...]
Сирецькі дачі.
Стародавня річка Сирець, яка розрізає породи глини з якої виробляли цеглу «сирець» (одна з версій походження назви), тече північно-західною колишньою околицею Києва до річки Почайна, що перетворилася в систему озер Опечень, а саме — впадає в озеро Кирилівське. Правдоподібна версія етимології назви від мокрої — «сирої» — долини ріки. І понині Сирець насичений атмосферним опадами, численними джерелами, каналізаційними стоками.
Вулиця Тираспільська своєю назвою нагадує про часи Російської імперії, коли на Лук’янівці — в касарнях по Великій Дорогожицькій — дислокувався 131-ий Тираспільский піхотний полк, а влітку вояки перебували у таборах на Сирці. Діставалися вони цією дорогою, яка потім стала Тираспільскою вулицею. Нині лише стежка через гаражні комплекси автокооперативів та залізницю, яка сполучає розрізнені ділянки вулиці, нагадує про цей давній напрямок виїзду з Києва на північний захід, адже у кінці 1950-их було збудовано нову дорогу — вулицю Стеценка, яка продовжила шлях по вулиці Щусєва у напрямку Берковців та Гостомеля.
Північніше старого шляху лежить хутір Софіївка.
Відомий як хутір з 2-ї половини XIX століття. На мапі 1865 року тут вказані хутори Гродовського та Лакерди. На мапі 1865 року тут, серед дубово-грабових гаїв, позначено також дачу київського віце-губернатора композитора-аматора Петра Селецького (1821-1879).
Колись парк зі ставками (від деяких лишилися сліди) на дачі Селецького вважався одним з улюблених місць відпочинку киян (вхід був вільним).
Придбаний 1898 року Мойсеем Ісаковичем Бродським. Після його смерті у 1911 р., за духівницею, хутір відійшов у спадок родині. Ця величезна дача, справжній маєток на околиці міста, мала площу 67 десятин 103 кв. саж. (бл. 73 га), з 27-ма різними дерев'яними спорудами, млином, ставком, оранжереями й теплицями. Як зазначає Микола Шарлємань у своєму «Курортному провіднику природничих екскурсій» 1921 року вхід на дачу Бродського був вільним.
Зараз це унікальне місце — невеликий хутір — не більше двох десятків садиб. Приватні будинки стоять серед реліктових дубів, один з яких «Дуб Шурун», вік якого налічує не менше 300 років, має охоронний статус як пам’ятка природи.
Цілим намистом вкривали долину Сирця хутори, які спочатку брали в оренду в київського магістрату родини міських патриціїв. Хутори утворювалися при млинах, на них стояли винокурні та броварні, влаштовувались цегельні та шкіряні заводи. Саме в районі сучасного Сирецького Гаю відповідно до мапи 1842 року були розташовані хутори Анненкова, Лакерди, Гудими.
У кінці 19 — початку 20 століття ці хутори перетворилися на Сирецькі дачі. У 1902 році долина Сирця адміністративно належала до двох міських поліцейських дільниць: Лук'янівської та Плоськоі. До Лук’янівськоі дільниці входило 27 садиб на площі 260 га, а до Плоскої — 22 садиби на 60 га.
На хуторі Софіївка зберігся старовинний дерев’яний дачний будинок, обкладений шалівкою та прикрашений мережаним різьбленням. Колись це була, певно, одна з будівель дачі Бродського. Зараз там живуть люди, які вирощують чорних свиней. Їхнє гучне рохкання та крик півня розрізають тишу цього забутого київського куточка. Але місто все одно наступає: поряд викінчують два триповерхові квартирні житлові будинки. Довгий час вони стояли закинуті як недобуди, адже їх нахабно звели на території пам’ятки природи — Сирецького гаю, вкравши клаптик у парку. Десять років недобудовані коробки стовбичили над залізницею поруч із садибами, з їхніх поверхів можна було спостерігати за сільським побутом мешканців цього міського хутора. У 2012 році ці стіни стали тимчасовим прихистком злочинця-вбивці, від пострілів якого в охоронців супермаркету здригнувся весь Київ — тут кілька днів ховався Ярослав Мазурок, аж поки його мертве тіло не знайшли у ярах Сирецького гаю. Проте цього року власник напевно вирішив всі юридичні проблеми та продовжив будівництво, тому два будинки, зухвало вперті на лісову галявину, вже майже закінчені начорно.
Минаючи праворуч хутір Софіївка, а ліворуч ідучи вздовж огорожі лісопарку, виходимо до найцікавішої, найтаємничішоі частини Сирецького гаю. Тут немає впорядкованих доріжок, самі — ґрунтові стежки, відсутні паркові лавки , освітлення та інші ознаки паркового благоустрою. Проте саме тут, у найбільш складній з огляду рельєфу частині лісопаркової зони, відчувається загадкова, неймовірна атмосфера. Потрапляючи сюди, наче губишся у часі. Саме так виглядали прорізані ярами, зарослі лісом околиці давнього Києва, що робили його важкодоступним для ворогів. Це — Рогозів Яр. Утворений він річкою Рогостинка. Інші її пізніші назви — Брід (але плутають з Курячим бродом, адже є ще така одна річка, яка теж раніше впадала у Сирець, але значно нижче в районі сучасної Куренівки). Ця притока Сирця відома з давніх давен. У 15-16 століттях маєтність «Рогостинська земля» належала подільській церкві Миколи Притиска, допоки на початку 17 ст. її не загарбали католики — ченці Миколаївського домініканського монастиря. На мапі 1842 року у верхів’ях річки вказано хутір Рогостинка (на інших картах — хутір Табуанна). Поряд була пасіка Гудими, а нижче пасіка Лакерди — представників старих міщанських родів Києво-Подолу. На карті 1865 за впадінням річки Рогостинки нижче за течією Сирця розташоване хутори Корженьовського та Анненкова. Хутори стали дачами, відійшла господарська діяльність, лишилися тільки життя та відпочинок серед дубів, грабів, лип, кленів, сосен та інших зелених насаджень Сирецького гаю. На Сирецьких дачах у 1925 році згідно з даними В. Кістяківського мешкали 5000 чол. Десь тут була і дача Неструєвоі, вхід на яку у 1921 році був вільним для всіх охочих. Від прізвища власниці і походить назва колишнього ставка (на Рогостинці теж був окремий млин), а зараз болота — Неструїха. Інша народна назва — Корчі. Місце для відпочинку було доволі популярне у 1970-і роки. Перед впадінням до річки Сирець Рогостинка проходить під залізничним насипом через водопропускний тунель у форма яйця. Так будували залізницю 1916 року.
Від дачного минулого Рогозового Яру лишилися і архітектурні пам’ятки: на місці, зазначеного на мапі 1842 року, хутора Рогостинка, на стрімкій кручі понад річкою височить мальовнича споруда — особняк-дача. Перший поверх мурований (чи обкладений цеглою), другий менший дерев’яний, віконні лиштви та карниз прикрашені мережаним різьбленням кінця 19 — початку 20 ст., як й інші дачні будиночки численних селищ довкола Києва. На сусідньому пагорбі у складі дитячого табору «Ластівка» ще кілька дерев’яних дачних будівель, обкладених цеглою та радянською плиткою.
Ідилія незайманої природи Рогозового яру була два роки тому порушене будівництвом гілки метро на Виноградар. Котлован вже закопали, але річка частково вже у колектору, рельєф пошкоджено. Місцина досі огороджена, будмайданчик охороняється. Зі всіх боків насуваються новобудови, зумовлені прокладанням метро. Глуха, забута Богом, місцина, отримує нове життя. Але що станеться з Сирецький гаєм, яка його концепція розвитку? Про це комунальні служби мовчать. Унікальний природний комплекс з непересічною історією заслуговує на увагу міської влади, допоки він не відчув на собі наслідки популярності у мешканців нових мікрорайонів біля майбутніх станцій метро. Без належної інфраструктури, сміттєвих контейнерів він не витримає навали нових відпочивальників. Його клапті і далі будуть дерибанитись під незаконну забудови, а у ярах накопичуватись сміття. Також необхідно надати статус пам'яток архітектури останнім зразкам Сирецьких дач