Коли мені було 14-16, я писав вірші. Зараз з посмішкою дивлюсь на тодішню творчість. Але в нових реаліях знову закортілося рифмувати. Вчора, в середмісті ночної столиці, в дорозі, під стогін сирен протиповітряної оборони, народився мій перший вірш українською. Можливо, він дещо наївний, але хочу поділитися.
Напружено дихає в ніч
Моє завмерле місто
Завіса горя навсібіч
Рідких вогнів намисто
Вже ближче кроку вороги
Ось-ось здригнеться небо
Від ненависної жаги
Вбивати. Їх потреба
Розтрощені автівки у узбіччя
Просякнута нещастями весна
Буяння квіту, протиріччя
В моєму Києві війна
Лоскоче нерви постріл
Образ небачений раніше
Пізнали тепер вдосталь
Життя віднині інше
Тут мало хто зостався
Абриси кинутих панельок
А я так і не надишався
Тобою, рідний берег
Сповідав вулицям твоїм
Свою власну історію
Не взяти Києва чужим
Кохану територію