«Колись в Росії, десь під Брянськом
В колгоспі з назвою «Радянський»
На краю самої клоаки
На ланцюгу жив-був собака

Весь чорний чорний, вухо жовте
Господар звав його Пішов ти...
Пес жив, бо вити було гріх
Їв тільки те, що вкрасти міг

В колгоспі тім які розваги?
Щодня господар жлуктить брагу
Хропе в дворі. Пес сцяв на нього
Бувало мав його у ногу
Бувало мав і у лице
Але розмова не про це

На речі час свій має вплив
Ланцюг одного разу згнив
Біжи, тікай, мчи стрімголів – свобода…
Пес пішов у хлів

Там у хліві у стилі ню
Узрів в кутку наш пес свиню
У грудях почастішав стук –
Цицьок аж 14 штук

Ми тут пропустимо частину
Ну, пес зробив свині дитину
І у хліві, де так воня
З'явилось свиноцуценя

Такий гібрид на божу злість
В гівні і спить, в гівні і їсть
«Найкраще» взявши з мами й тата
Він виріс в руського солдата
Засунув рило в БТР
В Ізюм приїхав і помер

Мораль: коли свиню ...бла собака
То є кому ходить в атаку
Ну а коли наоборот
То руський мовчазний народ

А толк із того тільки буде
У кого мама й тато – люди»