Пряма мова Президента України (1994 – 2005 рр.) Леоніда Кучми:
Українці!
Рідні мої!
Ми різного віку та статі, ми різної крові та віри, та усім нам сьогодні одне ім’я – Українці.
І я гордий бути з вами одного імені.
За все своє довге життя я ніколи не відчував стільки гордості, болю та гніву, як за ці дні.
Хоча інколи здається, що і наша земля, і наші серця палають у вогні вже не 15-й день, а цілу вічність.
Що вже цілу вічність росіяни бомблять Харків і Чернігів, Суми та Київ, Житомир та Миколаїв.
Що вже цілу вічність за наказом путіна вбивають українських дітей та породіль.
Що вже цілу вічність триває звіряча облога Маріуполя.
Що вже цілу вічність мешканці Ірпеня, Бучі, Ворзеля ховаються у підвалах від обстрілів російських нацистів.
Що вже цілу вічність весь світ бачить надлюдську мужність наших воїнів, самовідданість наших волонтерів, стійкість та згуртованість мирних громадян.
Незламність і готовність до самопожертви завжди живуть у наших серцях. Просто це немов виверження вулкану: важко розбудити, але стримати вже неможливо. Ніхто і ніколи не стримає наших людей, коли вони піднялися за рідну країну.
За наше майбутнє. За нашу свободу.
Я лишаюся вдома, в Україні, тому що всі ми на рідній землі, іншої немає. І боронити її ми будемо до самої перемоги всі разом. Без поділу на партійні колони, без особистих інтересів та старих чвар. Об’єднавшись навколо Прапора, Армії, Президента.
Україна – не росія. І ніколи не стане росією. Не дочекаються.
Ми вже перемагаємо. І цього не зупинити.
А на адресу рф скажу лише, що приєдуюсь до слів моїх співвітчизників які в один голос кажуть: будьте вы прокляты.
Слава Україні!
Слава Українцям! https://t.me/operativnoZSU/12618